Два дні в екопоселенні


Я вживу побачив, як  мешканці екопоселення святкують, працюють і навіть знайомляться з метою створення сім’ї. Познайомився із дуже незвичайними людьми, почув дивовижні історії, що міняють звичні уявлення про речі. Також із цією поїздкою пов’язано кілька духовних практик, які я відкрив для себе.

Познайомився я з екопоселенцями, коли місяць тому робив про них передачу для обласного радіо. Якщо хочете отримати більш повне уявлення про поселення, обов’язково послухайте, як це виглядає у звукові. До почутого можу лише додати, що коли приїхав уперше, люди були дуже перестрашені, боялись сказати щось зайве, дехто взагалі відмовлявся говорити на мікрофон. Протягом першої години я відчував себе дипломатичним представником ворожої держави, й потрібно було чималих зусиль, щоб зламати цю стіну. Остаточне порозуміння прийшло лише коли герої передачі почули, що із цього вийшло й переконались, що я не мав на меті робити про них жовтого матеріалу. Розповідають, що кілька разів про них робили репортажі, де однією деталлю перекреслювали всі позитивні враження. Але хто як не вони повинні знати, що всі негативні ситуації — це породження наших страхів. В усілякому разі мешканці поселення часто повторюють: „Ми лише вчимось.“ Вони вчаться обробляти землю нетрадиційним способом, не забруднювати довкілля. А значить їм належиться навчитись і контактувати із зовнішнім світом, поширювати свої ідеї та досвід альтернативного способу життя серед тих, хто самотужки шукає виходу із цивілізаційного глухого кута.

Як життя дає уроки свободи

Цих останніх вихідних літа мене запросили, бо в Цвітному збирається чимала тусовка, а в Ружичевому взагалі святкуватимуть річницю появи там перших поселенців. Автобус Кіровоград–Цвітне, як виявилось, в суботу вихідний, і це був ще один подарунок долі. Мені довелось їхати до Олександрівки. До Цвітного залишалось ще 20 кілометрів на схід.

Минулого року через проблеми зі здоров’ям я не практикував поїздки автостопом. І взагалі боявся, що із таким відсотком зору, який залишила мені доля, про практику вільних подорожей доведеться забути. І все ж якось хотів перевірити, раптом це виявиться все ж реальним. Доля не дала мені часу на розважання. Ось я стою на виїзді з Олександрівки, спиняю попутки. І знов відчуваю щось більше, ніж просто людина, якій треба доїхати. Чую у волоссі той самий невгамовний вітер, Дивлюсь на хмари, що  так само пливуть у небі й одночасно біжать по трасі за якимись своїми правилами дорожнього руху. Спиняються, як і колись машини, водій дає коротку команду: „Сідай!“ На ефективність автостопу мої проблеми не вплинули. Нічого не змінилось, а це багато що міняє.

Перший драйвер підвіз мене 8 км до повороту на Нижні Верещаки. За цим поворотом стояли мєнти, а мій водій, не плануючи сьогодні виїжджати, випив із кумом по п’ятдесят за День Незалежності. Каже, що народ зараз пішов такий — ніхто не хоче брати подорожніх. Якось у нього відігнали машину на майданчик, і він діставався вночі додому. „Махав-махав — до …“

Із другим водієм проїхав трохи більше трьох кілометрів до повороту на Цвітне. „Ти що по пиво до Олександрівки їздив?“ Дуже здивувався, дізнавшись, що я з Кіровограда.

Дикий мед воз’єднання

Від траси до села залишається приблизно дев’ять км. Вирішив, доки хтось їхатиме, йти пішки. І на цьому відтинку дороги на мене зійшла несподівана благодать. Очіма свого серця я побачив на дорозі волхвів, які в докняжу, довізантійську добу ходили від поселення до поселення, збираючи і роздаючи скарби мудрості. потім мандрованих дяків, що перейняли естафету духу. Вони приходили в село, просили нічлігу й поживи і співали безкінечних псальмів про Божественну Премудрість, нею же сотворі Бог звізди, моря і вся яже в них. Я побачив Григорія Савича Сковороду, який ніс свою мудрість світами й нікому не міг висловити. Ідучи дорогою, він гоїв рани душі своїми монотонними, але глибокими переспівами старозаповітніх сюжетів. Я відчув, що хтось має нести їхнє полум’я далі. Диким медом мені запахла їхня дорога. Я чув почаївський розспів із характерним під’їжджанням до ноти в сильній долі. Молоді монахи, але не висушені аскети, а юнаки, по-українськи закохані в природу, співали церковно-слов’янські піснеспіви із черкаським і волинським акцентом.

Треба сказати, що напередодні, їдучи в поїзді, я читав працю Олеся БердникаАльтернативна еволюція“. Читаючи лекції в київському планетарії, Олесь Павлович говорив про повернення на духовну Прабатьківщину. Квант світла — це не лише матеріальна частка, а й хвиля, а точніше хвильовий пакет. Таким самим хвильовим пакетом є і людина. І ми можемо спрямувати свою хвильову складову в простір всеєдності, туди, де на нас чекають наші духовні побратими. Оцю практику тоді, в поїзді я і спробував.

У бік Цвітного проїхало вже дві машини, але я хотів далі йти і слухати дорогу. А оскільки часу було вдосталь, я почав робити ще одну практику, яку відкрив нещодавно для себе. У мене увесь час чомусь були проблеми із польотами уві сні. Усі люди як люди, всі літають… А мені навіть іноді сниться літак, що їде до пункту призначення по трасі, бо не може злетіти. І ось я вирішив, що досить літакам перешкоджати автодорожньому трафіку, треба щось міняти. Через кілька днів я вперше злечу уві сні. Детально я усе описав у дописі „Як я навчився літати уві сні“.

IMG00028Толока в поселенні

Зрештою, коли лишалось кілометрів із п’ять, зупинився водій і сам запропонував під’їхати. І ось я у селі Цвітне. На подвір’ї моїх знайомих, сім’ї Величків, про яких і була передача, людно й гамірно, тут відбувається справжня толока. Нам пообіцяли в передачі накрити соломою будівлі. І почали з криниці. Один чоловік обмолочує, орудуючи „українськими унчаками“ (вся робота супроводжується гумором), жінки в’яжуть і рівняють снопи, двоє чоловіків працюють над викладанням даху, прошиваючи снопи дротом. Інша група чоловіків, отримавши завдання обтягнути душову плівкою, почала натомість будувати фундаментальну лазню. Без жартів не обійшлось і тут. «Ішов IMG00029двадцять перший день зльоту. Над лазнею завершували будувати третій поверх. Інші люди почали наслідувати приклад і теж переселятися до лазень.І побажання „іди в баню“ стало означати „тобі вже час додому“.»

На дворі кухня, чергові вже готують вечерю. На столі — каші, салати зі свіжих овочів з городу, приправи, свіже молоко й кисляк, компот, трав’яні чаї, мед. Додатково на перекуску — дині й кавуни.

Як в екопоселенні зароджуються нові сім’ї

Тепер про сам зліт. Анастасійці або анастасіївці (ці назви є коректними й необразливими) активно практикують шлюбні зльоти, вказівка на які є ще в книжках Мегре. „Пізнаємо одне одного в праці і в радості“ — приблизно під таким гаслом в якомусь із поселень збираються самотні люди з метою „створити міцну сім’ю і почати будувати власний простір любові“. У даному випадку зібрались ті, кому за сорок. Як на мене, ідея варта запозичення й тими, хто не в темі анастасіївського руху. Адже життя не закінчується ізнастанням сорока, шлюбний злітп’ятдесяти, навіть шістдесяти років.

Удень відбувається толока, увечері — програма біля ватри: хороводи, ігри, що повинні сприяти зближенню. Чоловіки заплющують очі, а жінки обирають партнера і ведуть у танці, потім міняються місцями. Така ж гра, тільки не з танцями, а з доторками рук. Повторюсь іще раз, такий досвід варто було би переймати, і не лише з метою пошуку пари. Адже ми взагалі розучились дарувати одне одному ніжність і гарні слова, подобатись і розкривати себе.

IMG00033Потім співали біля вогнища. Пісні трошки солодкуваті, трошки однакові. Основний мотив — моделювання прекрасного майбутнього. Взагалі у пісенній культурі поселенців існує внутрішня цензура, що дозволяє лише мажорні за настроєм тексти. Навіть у народних піснях робляться відповідні поправки:

Вийди, коханая, квітка рум’яная,
Хоч на хвилиночку в гай.

Мистецтво служить формуванню позитивного мислення, але неминуче доводиться жертвувати розмаїттям і багатством форм. Особисто мені в цьому питанні ближча позиція Фрідріха Енгельса: „Чим глибше заховано тенденцію, тим це краще для художнього твору.“

Ще одна практика. Небезпечна, бо дієва

Зранку — традиційна зустріч сонця. Йому радіють, немов діти, кричать „Ура!“ Взагалі люди знають час сходу й заходу Сонця й Місяця, уважні до астрономічних подій. Святкують чотири рази на рік рівнодення й сонцестояння. До речі ось вам ще практика, за допомогою якої двоє вже старших мешканців Цвітного свого часу знайшли одне одного. Коли зустрічаєш сонце, піднімай догори руку (для чоловіків праву, для жінок ліву) й кажи своїй половинці щось накшталт „Я чекаю на тебе. Я хочу зустрітись із тобою, готовий разом із тобою творити наш простір любові…“ Я би особисто, принаймні зараз, не наважився таке практикувати. Згаданий вище випадок, коли я навчився літати уві сні —це практика, де реальність міняється м’яко, шляхом любові й покаяння. Натомість у цьому випадку людина безпосередньо впливає на метаісторію на свій страх і ризик. Для таких речей має бути чітка внутрішня впевненість: тільки так і не інакше.

Другого дня мого перебування був майстер-клас із плетіння, де я навчився робити мандалу. Взагалі плести різні шнурочки і браслети чоловікам виявилось цікавіше, ніж жінкам.

Магія дубів

Цього дня ходили в Ружичеве на святкування річниці появи тут перших поселенців. Хоча з тих, хто прийшов сюди у 2001 році, нікого не залишилось, вони роз’їхались по інших поселеннях. До речі я був у цих краях у 2000 році на спадщанському таборі. Тоді тут були лише закинуті хати, що поступово вмирали.

Ішли через ліс, де вже ледьпомітно починає лунати музика осені. Зупинялись біля мурашника, щоб полікуватись мурашиними укусами, біля трьохсотлітнього дуба, щоб поспілкуватись із деревом. Набрав жолудів під цим велетнем. Хочу посадити свій дуб, який би пам’ятав про мене, спілкуватись із ним, а згодом дуб кликатиме до себе і щось розповідатиме іншим мандрованим душам.

Фото-0014Було фактично знайоме нам сільське свято із співами під гармошку й під гітару, конкурсами. Познайомився із дружиною і мамою Володі Притули, пісні якого лунали в передачі. Розповідають, що поруч із ними живе дід, який пам’ятає ще Холодноярівську республіку. Головне з ним домовитись, коли я приїду робити передачу, щоб він напередодні добре не відсвяткував.

Іще одне важливе знайомство для мене — це Таня і Віталік Шоліни, герої майбутньої передачі. Історія їхнього знайомства дуже схожа на красиву легенду. Я розповідав її на сторінці „Кольорів часу“. Якщо коротко, їх покликав до себе старезний дуб, вони постояли під ним, взялися за руки й пішли по життю разом. Люди справді непересічні, дочекайтесь розповіді про них на радіо. Аби не пропустити жодної цікавої передачі, приєднуйтесь і читайте сторінку „Кольорів часу“ у Фейсбуці, ВКонтакті та навіть на Однокласниках.

Ось що значить „тут і зараз“

Віталій розповів мені про ще одного дуже спеціального чоловіка. Він живе на околиці Цвітного в літній кухні, весь його обшир — приміщення 2 на 3 метри, в кутку пічка, ліжком слугує настил із дощок. Із власності — миска, ложка і кружка. Харчується овочами, які збирає на полях, робить на зиму запаси. Але в таких екстремальних умовах він вміє жити тут і зараз, сповнений незвичайної життєвої мудрості. Але чогось-таки чуваку бракувало, і захотів він помандрувати світом,зокрема поїхати до Криму. Але абсолютно не уявляв, як це можна зробити, адже в кишенях гуляє вітер. І розповіли йому про практику вільних подорожей, простіше кажучи, автостоп, за допомогою якого можна об’їхати півсвіту. В результаті чоловік повернувся із Криму із спальником, каріматом, плеєром. Усе це йому запропонували у вайшнавській громаді, де він допомагав пасти корів. Виявляється, що в них є цілий склад речей, які залишають люди, звільняючись від матеріальних прив’язаностей. Пропонували навіть вибрати з асортименту мобільний — від дешевеньких до найсучасніших. Але цвітнянський аскет сам не захотів прив’язуватись.

Ось такі два дивовижні дні я провів у родовому поселенні на Кіровоградщині. Зранку 26 серпня я пішов на кіровоградський автобус. Ідучи селом, отримав ще один подарунок від долі. Спостерігав унікальне явище, як за десять хвилин змінюється пора року. О шостій ранку було ще літнє світання, в пурпурових відблисках зійшло сонце. Але раптом невідомо звідки, майже із ясного неба почалась мряка, що згодом перейшла в добовий дощ. Закінчилось літо, але не слід сумувати, адже попереду нові пригоди. І чим холоднішими ставатимуть сутінки, тим бажанішим буде тепло тих, хто поруч.

Коментарі

Коментарі

Powered by Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *