Наталя Севастьянова, яка внаслідок хвороби втратила зір, вирішила їхати зі мною автостопом до Грузії. Нам потрібна допомога

Особисто для мене це дуже серйозний виклик і велика відповідальність. Але зрештою саме це і є рухом вперед. У книжках про автостоп пишуть, що такі подорожі для нас недоступні. Але ми на це наважились.

— Візьми мене з собою до Грузії, — попросила Наталя, коли ми неначе б то випадково зібралися в місті, щоб попрощатися з літом. Спершу я на це навіть не звернуввеликої уваги. Цей крик душі мені знайомий, я нерідко чую таке від друзів, втомлених чотирма стінами офісу, які б з радістю дали волю думкам і крилам і обов’язково зроблять це наступного року.

Але Наталя й не думала заспокоюватись. На яку б тему ми не заговорили, розмова неодмінно повертала на гірські дороги Грузії, де Наталі обов’язково треба побувати. І раптом виявилося, що все взагалі не так просто. Проникшись настроєм моєї подорожі на Соловки, дівчина давно для себе все вирішила. Сьогодні, щойно ми зустрілись, вона між іншим запитала:

— Мені в будь-який час зненацька буває треба щось з’їсти. Як це вирішується в подібній поїздці?

— Я беру з собою висококалорійний продуктовий НЗ: фініки, родзинки, вівсяні хлібці, суміш горіхів та сухофруктів. Дуже незайвими для роботи мозку є навіть м’ятні цукерки.

Напередодні Наталя розповідала подрузі, яка теж втратила зір, що мріє поїхати разом зі мною автостопом до Грузії. Говорили про нюанси та небезпеки такої екстремальної мандрівки.

Все це поки що погано вкладалось у мене в голові. Але це вже були не вагання, а страх залишити свою, хоч і солідно розширену зону комфорту. Сумнівів не було, бо серцем я вже розумів: саме так і говорить з нами світ.

Іще мандруючи на острови, я вирішив, що восени поїду до Грузії. Надходила осінь, і я не відмовився від свого наміру, ба навіть почав вивчати маршрут і планувати пункти зупинок. І все ж чогось мені бракувало. Якщо на Соловки мене вело сяйво мрії, якщо прокидаючись і засинаючи, я чув мелодію Півночі, то Грузія залишалась просто запланованою країною. Тепер, коли з’явилась Наталя, пазл зібрався до купи. Вона сиділа збоку від мене за столом, я дивився на неї й бачив сяйво її мрії. І цим сяйвом все освітилось.

Наталю Севастьянову я знаю вже п’ять років. Одна з наших перших тем — її піша мандрівка Волинню. У складі групи незрячих, разом з волонтерами, вони пройшли більше ста кілометрів. У нас з нею є одна спільна риса. Перше, про що питають у нас по телефону друзі: „Де ти зараз?“ Незважаючи на обмеження, Наталя любить подорожувати і, більше того, найчастіше робить це сама. А для цього, враховуючи нашу інфраструктуру, де нема жодної мови про безбар’єрність, треба бути по-справжньому мужньою людиною. Їй нічого не вартує сісти на поїзд, вирушити до Ужгорода й поспівати на фестивалі або податись до Ялти.

Тепер вона вирішила випробувати себе у вільних подорожах. Хтось із гуру сказав, що автостоп доступний усім і їздити може кожен, якщо він не інвалід першої групи. І помилився, до того ж не просто фактологічно, а погрішив проти ідеології. Бо вільний мандрівник і має на меті показати, що світ відкритий для всіх, що всі бар’єри й перепони — це просто наші страхи.

Наш досвід буде по-справжньому унікальним. Я знаю ситуацію з середини й можу сказати, що нічого подібного в історії туризму України не було. Дуже важливим є такий момент. Одна справа, коли незряча людина подорожує у супроводі волонтера і в такому разі останній бере на себе всю відповідальність. Наша ситуація буде принципово іншою, адже в повному обсязі я не зможу виконувати функції волонтера, а значить ми однаковою мірою будемо залежати від зовнішніх обставин і обоє повною мірою зможемо відчути, як підтримує й оберігає нас світ.

Нам потрібна невеличка допомога небайдужих людей. У мене з туристичного спорядження все є, а от Наталі потрібен спальник, каремат та рюкзак. Також нам потрібен маленький, можна одномісний, намет. Також будемо дуже вдячними кожному, хто зможе допомогти нашому проекту матеріально. Номер моєї карти Приватбанку: 5168 7556 0005 4148. Мій телефон: +380 67 120 02 02.

Окреме слово до спонсорів. Успіх приходить до тих, хто допомагає світові змінитись. Хочемо запропонувати вам разом зробити спільне зусилля. Ми силою внутрішнього усстремління, ви матеріальною і просто підтримкою — додамо кілька слів у книгу історії українського туризму. Принаймні гарну ілюстрацію точно вклеємо. А головне, це будуть зміни в людській свідомості. Окрім спорядження нам також потрібна фінансова підтримка. І, хоча ми плануємо витрачати гроші тільки на продукти та на екстренні потреби, ціни за межами України у зв’язку з нашою валютною ситуацією, є набагато вищими. Наша подорож буде публічною, я звідусіль планую робити пости до соцмереж. Це хороша можливість ненав’язливо і в гарному контексті з вдячністю згадати про вас.

Дякуємо Вікторії Шкабой, яка вишиває різні гарні речі, зокрема фенечки і подарує нам кілька своїх виробів, які стануть оберегами у мандрівці.

Дякуємо світу небайдужих людей!

Коментарі

Коментарі

Powered by Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *