Обережно, реабілітація. Тоталітарна секта як метод роботи з незрячими

Про цей неприємний, травматичний і взагалі стрьомний досвід я вирішив розповісти, тому що дуже важливо, щоб усі, хто причетний до роботи з інвалідами, сказали те, що німці в сорок п’ятому: „Newer more!“ А ще тому, що це унікальний ілюстратив. Жодна загальна, благозвучна сентенція про ставлення до осіб з інвалідністю як до рівноправних членів суспільства не подіє так сильно, як історія про два тижні в карпатах, де в страхітливо гротескній формі реалізувалось усе, що в жодному разі не можна робити! Продовжувати читання Обережно, реабілітація. Тоталітарна секта як метод роботи з незрячими

Якби не вбили Олександра Меня, все могло би бути інакше

Цього дня, 25 років тому у Підмосков’ї по-звірячому було вбито великого християнського мислителя отця Олександра Меня. Він ніколи не критикував церкву, він просто уявляв, якою би вона могла бути. І саме за це попівська мафія його ненавиділа. Ліквідували його саме не в епоху войовничого атеїзму, а на порозі великих суспільних змін тому, що боялись: під впливом його ідей церква і справді може змінитись. Принаймні це моя думка. Продовжувати читання Якби не вбили Олександра Меня, все могло би бути інакше

Молодші брати собаки Павлова

— Сволоч помаранчева! Крим просрали! Тепер шестивагонку пустили! — Це літній дядько гнівається, що електричка Миронівка – Київ тепер не з восьми вагонів, а з шести, і люди їдуть, як оселедці.

— Усі адвокати продажні! Їм платять гроші, і вони захищають преступників, — вловлюю тираду вже іншої жінки-оселедця.

Чому я на цьому так загострюю увагу? Тому що це не просто маячня окремих люмпенізованих елементів. У нас так живе пів України. Я не знаю статистики, але від славнозвісних 86 % ми недалеко пішли. Продовжувати читання Молодші брати собаки Павлова

Я збираюсь поїхати на Соловецькі острови й мені потрібна ваша допомога

Друзі, мені потрібна ваша допомога. Я збираюсь у пізнавальну поїздку на Соловки, хочу набрати в цій подорожі багато цікавого матеріалу. У мене є проблеми зі спорядженням, але я сподіваюсь на вашу підтримку.

Продовжувати читання Я збираюсь поїхати на Соловецькі острови й мені потрібна ваша допомога

Безодня людського горя

— А от у мене таке горе! У мене однокімнатна квартира у Києві й хата у Фастові, — жіночка в електричці жаліється своїй випадковій співрозмовниці.

«Йопт!» — думаю собі. Прислухаюсь, сподіваючись почути, у чому ж тут горе.

— А попробуй за це все заплатити! А газ як подорожчав!

— А чому ви не здаєте квартиру? — резонно питає співрозмовниця. Продовжувати читання Безодня людського горя

Всесвітній закон тяжіння зібрав нас разом, щоб ми допомогли одне одному знайти свою мрію

Цього дня 15 років тому ось у цій будівлі я познайомився з Іриною Агєєвою, яка координувала волонтерський центр „Альтруїст“. Попереду були місяці, наповнені незвично цікавою, різноманітною діяльністю. Ми допомагали людям з особливими потребами, працювали з дітьми вулиці, проводили якісь конкурси малюнків на асфальті, боді-арту, а головне — тусувались, співали пісень, дарували одне одному свій час, який здавався безмежним, наповнювались одне одним. Продовжувати читання Всесвітній закон тяжіння зібрав нас разом, щоб ми допомогли одне одному знайти свою мрію

Найбільша проблема незрячих — самі незрячі


Коли бачиш черговий сюжет про те, як тяжко жити бідним інвалідам, бо держава знову чогось їм не додала, хочеться запитати: а хто вам доктор? Репортаж про день білої тростини в Києві викликав бажання повіситись на коричневому від каштанової хвороби каштані, що росте під вікном.

Сюжет Світлани Жайворонок на каналі «Київ», якщо говорити декількома словами — про те, як в день білої тростини незрячі зібрались на Майдані, аби підтримати одне одного в безутішному горі й пожалітися на розтрикляту владу, яка нічого для них не робить. От уже й перші сльози на глядацьких очах. Адже це так страшно — бути сліпим! Виходиш із дому — й тобі нічого не видно, можна наштовхнутись на сторонні предмети… Продовжувати читання Найбільша проблема незрячих — самі незрячі

Євромайдан: історія християнства повторюється

Розмірковуючи про Євромайдан, прийшов до несподіваного висновку, у який сам довго не міг повірити: за своєю суттю це явище глибоко християнське. Цей зв’язок дає можливість зрозуміти, що таке Євромайдан в принципі і які його перспективи.

Порівняння на перший погляд незрозуміле. І це як мінімум. Ну що спільного має забарикадований, задимлений центр Києва, повний наморених, невиспаних людей із, скажімо,  суворою красою православних храмів чи з хлопцями в краватках, що роздають Біблії? „Безглузде порівняння! Це все одно, що співставляти свято врожаю стародавніх кельтів і кросівки Nike!“ Не поспішайте. Коли ми згадали про християнство, звідки у нашій уяві виник православний собор, чи ікони, чи облатки, чи зібрання, на якому усі з Бібліями в руках? Такою є суть християнства? Певне, що ні. Це наша власна гра в асоціації, так працює наш головний мозок. Але якщо мозок допитливий, він ні за що не відмовить собі у подорожі назустріч суті речей. Продовжувати читання Євромайдан: історія християнства повторюється

Київ, четверта ранку, почалась війна. Історія повторилась

0 листопада українська влада, точніше група осіб, яких я відтепер не вважаю владою здійснила жорстоку розправу над мирними демонстрантами на Майдані Незалежності й тими, хто мав необережність випадково опинитись поруч. Тому, не вагаючись, я приєднуюсь до сотень тисяч, а може й мільйонів співгромадян, до громадських активістів, журналістів, творчої української еліти. Ми повинні скинути цю владу.

Я завтра їду на Майдан. Бо не маю морального права стояти осторонь. Тому що знаю: сьогодні злочинна кліка, за допомогою підконтрольних органів внутрішніх справ жорстоко б’є журналістів, студентів, іноземних гостей, а завтра це може відбутись зі мною чи з кимось із моїх друзів. Продовжувати читання Київ, четверта ранку, почалась війна. Історія повторилась

Євромайдан: що пішло не так?

Чому чергова спроба українців щось змінити в своїй країні закінчилась не перемогою, а нічим?

Майдан без прапорів

Я насмілюся сказати можливо нову річ для української політики. Прапор — це не ганчірка на вудилищі, з якою потрібно виганяти маси на свої майдани. Це насамперед символ. Пояснюю для політичних еліт. Військо виходить під прапорами. Це означає: ми воюємо за ось таку країну. Полк втратив прапор: ми не маємо більше права в такому складі воювати за цю країну, ми втратили ідею, за яку боролись. На облізлому фасаді висить партійний прапор: тут розташовано офіс такої партії. Продовжувати читання Євромайдан: що пішло не так?

Єзекіїль передрік, що в 1820 році винайдуть колесо — проповідь XXI століття

Баптистський пастор, виголошуючи проповідь, сказав, що Європа — це зло, про що свідчить сон Йосипа. Пророк Єзекіїль побачив у видінні колеса, цим самим передрікши винайдення колеса в 1820 р. Продовжувати читання Єзекіїль передрік, що в 1820 році винайдуть колесо — проповідь XXI століття

Позитивне мислення кілька разів згадується в Євангелії

«Від фрази „життя прекрасне“ із пафосними мелодраматичними фотками просто верне,— написала Ярина Скуратівська у Фейсбуці. — Це нав’язливе самонавіювання авторів постів? Якийсь однобічний крен, що перетворює усіх на вічноусміхнених ідіотів? Чому ніхто не постить „сон прекрасний“, або „буття прекрасне“, га? Цією мильною фразою ніби заглушають поліфонічність життя, дуже різного в емоційних проявах, каструють інші емоції. Адже життя буває складним, цікавим, насиченим, спокійним, меланхолійним, радісним, трагічним(о, жах!), несподіваним, важким, легким, ніжним… »

Цей пост надихнув мене на ось такі міркування. Дорікаючи фарисеям Ісус, якщо адаптувати до сучасних реалій, каже приблизно таке: Продовжувати читання Позитивне мислення кілька разів згадується в Євангелії

Як я навчився літати уві сні

У мене увесь час чомусь були проблеми із польотами уві сні. Усі люди як люди, всі літають… А мені навіть іноді сниться літак, що їде до пункту призначення по трасі, бо не може злетіти. Кожного разу, коли я уві сні усвідомлював себе як тонку, астральну сутність, я міг підніматись і пливти над землею десь на висоті метра, але вже невдовзі звичка ходити по землі тягла мене додолу.

А одного разу мені навіть наснився вітряк зі зламаним крилом. Продовжувати читання Як я навчився літати уві сні

Доки не вистиг зелений чай

Ти так пристрасно любиш мріяти… Ти вмієш із завзяттям шамана й віртуозністю митця будувати міста омріяного тобою щастя. Ти віднайшов під деревом вічного духу гірчичні зерна віри, яка вміє наказувати горам. Та коли гора приходить — чому ховаєш очі від непохитної очевидності?  Коли вмирає шкаралупа твоєї мрії, пускаючи несподівано живий пагін, чого шукаєш заклопотано в мішку сухих нереалізованостей?  Чому лишаєш свою віру в найвідповідальніший момент, коли вона народжує тобі  прекрасну доньку — реальність? Продовжувати читання Доки не вистиг зелений чай

Голос дерева

Ішов від станції додому. І раптом у вечірній залізничній суєті відчув невидимий поштовх у груди. Інтуїтивно глянув праворуч і побачив велике дерево із розлогим віттям — імпульс ішов від нього. Воно стояло обсипане ніжно-рожевим цвітом, а над ним — святочно-глазурове, тепле небо весни. Видиво тривало лише мить, але коли дерево знов стало голим, а цвіт перетворився на ліхтарний відсвіт, коли повернулись кокетливі зітхання високих локомотивних гудків і перемовляння залізничників у гучномовцях — щось все одно лишилось. Це був голос дерева. Вони завжди мріють про цю коротку пору, але не бувають зазвичай такими „балакучими“. Мрія дерева переслідувала мене, доки йшов вулицями приватного сектору. Її передавали одне одному дерева, як передають вогник віряни зі свічками в руках.

Мій День філософії

Рівно 11 років тому я прийняв остаточне рішення вступати на філософський факультет Київського університету. Незважаючи на те, що навчався на той час в іншому вузі. П’ять років, як я закінчив філософський факультет. І попри те, що я не працюю за спеціальністю, попри те, що не збираюсь, принаймні зараз, займатися науковою роботою — я не хотів би для себе іншої долі.

Філософська освіта не дала мені кваліфікації й конкретних навичок, і це було великою проблемою під час пошуку роботи, доки не зрозумів, що кваліфікацію треба здобувати самостійно. Але ця освіта дала мені щось більше. Можна сказати, що це відкриті рани вічних питань, крізь які ти завжди витікаєш у світ, але тільки завдяки їм ти й можеш відчувати буття. Продовжувати читання Мій День філософії

Гаснуть вікна: візія

Місто несподівано залишається без світла. У темряву занурюються одразу цілі райони. Сотні вікон згасають, і в цю мить уривається музика, залишаючи холодне виття вітру та відчуття тривоги й самотності. Нова хвиля ще живої музики у новому кадрі також завмирає і разом з нею спиняється вулиця, вмирають ліхтарі, зникає тепле світло у святочному, як з картинки, соборі. Вітер грюкає безвладними дверима під’’їзду із клоччям оголошень, і коли двері прочиняються, з середини хижо визирає непроглядна темінь. Потім безлику багатоповерхівку ми бачимо здалеку, і в центрі уваги опиняється вікно, в якому  зненацька оживає світло. Продовжувати читання Гаснуть вікна: візія

Голоси зимових далей

Коли тобі тільки й світла, що в моніторі, коли чуєш, що відсидів собі все на світі, замислюєшся над тим, що не така страшна зима, як показує термометр. Головне — наважитись відірвати себе від кабеля, що з’єднує тебе зі світом, піти й торкнутись цього світу. очіма й легенями. Беру фотоапарат і виходжу в морозне надвечір’я. Продовжувати читання Голоси зимових далей

Антимовчання чи проповідь нової духовності?

Прочитав працю Ієрофея Влахоса „Православна психотерапія“. Не можна не погодитись зі словами, які автор наводить, цитуючи одну черницю: „Над сучасним світом віють пустельні вітри антиісихазму.“ І справді в світі довкола нас панує антимовчання, він гуде, гуркоче, галасує, верещить. Найсміливіші фантазії антиутопістів про світ, де від шуму й галасу людині не буде куди сховатись, сьогодні успішно втілено в життя. І найгірше те, що істерична верескливість проникла й у сферу духовних пошуків людини. Найяскравіша наочність, що межує з карикатурністю — передачі типу „Неймовірно, але факт“. Увімкніть і відчуйте, як вас мають у вушні проходи. Книжковий ринок завалений езотеричною літературою, де крик починається вже з обкладинок. Продовжувати читання Антимовчання чи проповідь нової духовності?

Роздуми про обіцяні райські блаженства

Церковники нас навчають, що мовляв, варто лише перетерпіти страждання протягом життя — а після смерті буде абсолютне блаженство й безтурботність. Продовжувати читання Роздуми про обіцяні райські блаженства