Доки не вистиг зелений чай

Ти так пристрасно любиш мріяти… Ти вмієш із завзяттям шамана й віртуозністю митця будувати міста омріяного тобою щастя. Ти віднайшов під деревом вічного духу гірчичні зерна віри, яка вміє наказувати горам. Та коли гора приходить — чому ховаєш очі від непохитної очевидності?  Коли вмирає шкаралупа твоєї мрії, пускаючи несподівано живий пагін, чого шукаєш заклопотано в мішку сухих нереалізованостей?  Чому лишаєш свою віру в найвідповідальніший момент, коли вона народжує тобі  прекрасну доньку — реальність? Продовжувати читання Доки не вистиг зелений чай

Нікос Казандзакіс. Остання спокуса — Книгосвіт


Айріс Мердок
, про яку ми говорили минулого тижня, померла в притулку для літніх людей. Наш сьогоднішній автор — у вигнанні. За „Останню спокусу“ його було засуджено Грецькою церквою та Ватиканом.

Радий, що не все найкраще мною перечитано. На сторінках Казандзакіса перед нами постає не кічевий Ісусик із парцеляновою атрибутикою, який від народження певний своєї Божественної сутності і просто тридцять років чекає на свій прилюдний сценічний вихід. Тут жива людина, син теслі, що виготовляє… хрести, на яких розпинають пророків. Це чоловік, на якого в Маґдалі чекає суджена, і без нього її життя перетворилось на суцільний кошмар життя повії. Ісус хоче жити, як усі, але його голову міцно тримає в кігтях Бог. Ісус увесь час ходить по краю, і врешті падає у прірву Бога.

Коли мати благає раввіна зцілити її сина, той відповідає:
— Це Бог, а від нього зцілення немає.

Ще прекрасні слова з твору, які буквально можна розтягти на цитати. Продовжувати читання Нікос Казандзакіс. Остання спокуса — Книгосвіт