Безодня людського горя

— А от у мене таке горе! У мене однокімнатна квартира у Києві й хата у Фастові, — жіночка в електричці жаліється своїй випадковій співрозмовниці.

«Йопт!» — думаю собі. Прислухаюсь, сподіваючись почути, у чому ж тут горе.

— А попробуй за це все заплатити! А газ як подорожчав!

— А чому ви не здаєте квартиру? — резонно питає співрозмовниця.

— Ми здавали, але квартиранти нам таке творять! Зараз хіба є нормальні квартиранти? Вони або алкоголіки, або наркомани!

З цієї розмови я довідався, що квартиру тітка отримала в 77-му році. Капітального ремонту з тих часів там не робилось, лише косметичний, коли виселялись чергові квартиранти. Ремонт — це ж так дорого! Мені самому дивно, що квартиру з ремонтом 77 року можна здати комусь, окрім алкашів чи наркоманів.

Вона цілу дорогу експлуатувала вуха співрозмовниці. Розповідала, як важко жити українцю, якщо ти не такий хапуга, як Коломойський чи порошенко. Чув я і звичне для електричок «в усьому винен Майдан».

Я вийшов у Вишневому, а електричка рушила далі, везучи за обрій лушпайки від насіння, вільно дрейфуючі пляшки й безодню людського горя.

Коментарі

Коментарі

Powered by Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *