Я збираюсь поїхати на Соловецькі острови й мені потрібна ваша допомога

Друзі, мені потрібна ваша допомога. Я збираюсь у пізнавальну поїздку на Соловки, хочу набрати в цій подорожі багато цікавого матеріалу. У мене є проблеми зі спорядженням, але я сподіваюсь на вашу підтримку.

Мене звати Сергій Філіппов. Я філософ за освітою, працюю журналістом. Найбільше люблю подорожувати, споглядати світ, робити те, що до сьогодні мені здавалося неможливим. Вже кілька років практикую подорожі автостопом.

Маршрут Київ-КемУ середині червня я збираюсь вирушити автостопом в бік Соловецьких островів. Мій маршрут почнеться в Києві і пройде через Чернігів, Гомель, Вітебськ, Псков, Санкт-Петербург, Петрозаводськ. Назад попередньо планую повертатись іншою дорогою, через Москву. Зупинятися планую в учасників руху Couchsurfing, в рамках якого мандрівники допомагають одне одному з нічлігом. Щодня робитиму мінірепортаж про те, що побачив і з ким мені вдалося поспілкуватись. За результатами поїздки напишу великий матеріал.

Але для здійснення моєї мрії мені потрібна ваша допомога.
Можливо хтось має рюкзак місткістю 40-45 літрів, і міг би мені його позичити на час поїздки. Може у когось є намет, який буде непотрібен наприкінці червня та на початку липня. Незважаючи на те, що зупинятись я збираюсь у людей, можуть трапитись ситуації, коли заночувати доведеться просто неба. Також на Соловках я би з більшим задоволенням жив у наметі, ніж у монастирському готелі. Спальник і карімат у мене є.

Друзі, особливо буду вдячний за кожну гривню, якою ви мені допоможете. Автостоп — справа дуже економна, але в дорозі можуть виникнути форс-мажорні обставини, тому бажано при собі мати певний фінансовий запас. Окрім того, мені потрібно буде купити кросівки, бо те взуття, яке в мене є, не витримає далекої дороги. У мене є світловідбивальні браслети, але, якщобуде змога, я хочу купити щось із яскравого одягку. Саме тому ваша підтримка буде для мене просто неоціненною.

Якщо ви просто поділитесь моїм проханням із знайомими — це теж буде великою допомогою.

Чому я вирішив їхати саме зараз? Мене протягом останніх місяців непокоїло запитання: а що ж далі? Що мені робити, Щоб бути справді на своєму місці корисним для світу? Як мені своїми сумнівами та зневірою не створювати затору для вільного проходу енергії та знання? Кілька днів тому я прокинувся зовсім рано, годині о третій. Після короткої ночі вже почало народжуватись світло дня. І раптом я відчув зовсім інше світло, якого не побачиш очіма. Це відчуття, гадаю, знайоме кожному, коли у хвилину відчаю чи безнадії все життя освітлюється лагідним білим сяйвом. На якийсь нетривалий час світло вихоплює з мороку ті хащі, в яких ти блукав, і ти з радістю бачиш, що стежка — ось вона під ногами. А головне, ти чітко розумієш, куди йти далі. Цей стан минає, але тебе не полишає відчуття, що там, попереду, є пункт призначення, куди можеш прийти лише ти. День почався для мене з усвідомлення, що безглуздо зволікати з утіленням мрії поїхати на Північ.

Ідея відвідати Соловецький архіпелаг жила в мені вже багато років. Відтоді, як почав подорожувати автостопом, ця ідея зміцнилась, але досі я не наважувався долати такі великі відстані.

Перші спроби їздити автостопом я зробив у 2011 році, надихнувшись прикладом Романа Воєводіна зі Світловодська. Тоді, зокрема, я здійснив поїздку Молдовою. Потім, після того, як я переніс кілька операцій і мій зір значно погіршився, мені здавалося, що про практику вільних подорожей доведеться забути. Але якось мені випало добиратись попутками до села Цвітне, бо рейсового автобуса того дня не було. І тоді я знову відчув щось більше, ніж людина, якій просто треба доїхати. Світ ніби підштовхував мене: „Вперед, нічого не змінилось, усі проблеми тільки у твоїй голові.“

Наступного року я здійснив подорож із Кіровограда до Сум і потім через Київ назад. Проїхавши автостопом понад тисячу кілометрів, я зустрів багато цікавих і незвичайних людей.

Чому саме Соловки? Мене вже давно вабить до себе Північ з її пастельними барвами і сонцем, що не заходить. Окрім того, я обов’язково хочу побувати на таких місцях сили, як Медведицьке пасмо, Аркаїм, дольмени на Північному Кавказі, ну й у першу чергу Соловки. Мова йде про ті місця, куди можна їхати без віз.

Соловки — місце, звідки ще в 1919 році брала початок система ГУЛаг. Представники українського розстріляного відродження закінчували своє життя переважно в соловецьких таборах. Водночас це унікальний куточок північної природи. Кажуть, що на одному з островів можна побачити китів, які тут, поблизу прісноводних течій, вигодовують дитинчат.

Чим ця подорож може бути корисною для інших людей? Колись у мене була велика мрія — вступити до Київського університету. Одного разу, в розпал вступних іспитів, я стояв у вестибюлі навчального корпусу й читав оголошення приймальної комісії. І раптом мною чомусь опанувала така зневіра, що хотілося покинути все це і їхати додому. Але одразу ж я зрозумів, що коли проявлю слабкість і зраджу своїй мрії, то це буде не лише моє власне невідпрацювання, я ускладню карму всім, хто буде йти до цієї ж мрії. І навпаки, що моя перемога може полегшити шлях іншим.

Розповідь мого друга про те, як він провалявся на березі Середземного моря чи пив каву на Монмартрі навряд чи до чогось би мене мотивувала. А історії Романа Воєводіна, живого співрозмовника, а не героя книжки чи передачі, про те, як він доїхав автостопом до Індії й побував у Непалі, змінила моє життя.

Звертаючись до вас, друзі, по допомогу, я ні на крихту не чую себе так, як колись у компанії малознайомих мені людей, коли в мене не було грошей, щоб розрахуватися за чай. Навпаки, вперше за довгий час я відчуваю радість від енергообміну з іншими людьми, і у мене таке внутрішнє переконання, що ми робимо одну спільну справу.

Зі мною можна зв’язатися, написавши мені листа, за телефонами +380-67-120-02-02, +380-95-110-75-40 або через соцмережі, посилання є в розділі „Контакти“.

Номер моєї карти Приватбанку: 5168 7556 0005 4148

Ще раз дякую всім за допомогу!

Коментарі

Коментарі

Powered by Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *