Голос дерева

Ішов від станції додому. І раптом у вечірній залізничній суєті відчув невидимий поштовх у груди. Інтуїтивно глянув праворуч і побачив велике дерево із розлогим віттям — імпульс ішов від нього. Воно стояло обсипане ніжно-рожевим цвітом, а над ним — святочно-глазурове, тепле небо весни. Видиво тривало лише мить, але коли дерево знов стало голим, а цвіт перетворився на ліхтарний відсвіт, коли повернулись кокетливі зітхання високих локомотивних гудків і перемовляння залізничників у гучномовцях — щось все одно лишилось. Це був голос дерева. Вони завжди мріють про цю коротку пору, але не бувають зазвичай такими „балакучими“. Мрія дерева переслідувала мене, доки йшов вулицями приватного сектору. Її передавали одне одному дерева, як передають вогник віряни зі свічками в руках.

Коментарі

Коментарі

Powered by Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *